ШЛЯХ БОРОТЬБИ І ТВОРЕННЯ

11 лютого 2022 року Українське Сокільство святкує своє 30-річчя. А постало воно на Монастирищині (Тернопілля) 11 лютого 1992 року. Зачиналось цього числа із молодіжного товариства Сокіл”, як це було у Львові 11 лютого 1894 року. Тут пропрацювало цілих чверть століття і заново відновлене на Монастирищині за нашою таки участю: вашого покірного слуги, автора цих рядків та очільника освіти краю Володимира Миколайовича Сапи і високодостойного Професора із Києва (про це ще скажемо нижче), Сергія Івановича Болтівця – 5 травня 2021 року, що представляв відділ молодіжної політики Державного Інституту сімейної та молодіжної політики України, а його підпис стверджений підписом та печаткою керівника цієї наукової інституції, котрі й підписали тристоронню Сокільську Угоду (Конституцію) щодо співпраці для впровадження його діяльності у школах Монастирищини. У роботі Українського Сокільства почався новий етап його діяльності. Уже успішно діє сторінка “Дитяче Сокільство” на сайті Управління освіти, молоді та спорту Монастириської міської ради, на якій опубліковано чимало матеріалів на сокільську тему. Із незрозумілих, а може й зрозумілих, причин затягується відновлення діяльності Українського Сокільства у понадшкіллі Монастирищини. Знову таки, послуговуємось тут терміном Професора Сергія Болтівця, бо організовується воно за місцем мешкання дітей. Та без школи та громади тут не обійтись, бо користь від його діяльності будуть мати усі. Таку ж Угоду підписано за нашою безпосередньою участю і в Пустомитах (Львівщина) очільником освіти Надією Олександрівною Когут та директором дитячо-юнацької спортивної школи “юність” – Юрієм Володимировичем Яремком 15 червня 2021 року. І тут своє слово сказав і Професор, і наукова інституція – Державний інститут сімейної та молодіжної політики України. Уже маємо видане друком Сокільське Десятикнижжя, котре працює на ствердження Українського Сокільства в Україні. Сім книг цього Десятикнижжя із передмовами головного спеціаліста Державного інституту сімейної та молодіжнї політики України, професора Сергія Болтівця, то добра науково- теоретична база його впровадження, котра розбиває усі догадки навколо Українського Сокільства, які пробують плодити його вороги. Розуміємо, що труднощі на цьому шляху ще будуть, адже народжується нове українське виховання дітей та молоді України, Одним воно ще не дуже зрозуміле, адже нове – треба начитуватись нашого, а другим – тому що не до вподоби: чужинське їм ближче. Але так як твориться українська система виховання дітей та молоді, то й ці труднощі цілком подоланні. Скажемо лиш одне: альтернативи Українському Сокільству, як і Українському Козацтву в Україні немає, бо це освітні технології, які пройшли випробування часом і мають працювати в українській школі. Українське Сокільство за тридцять років свого існування пройшло історичний шлях боротьби і творення, але таки прийшло в Україну.

З ПОВАГОЮ, РОМАН РАСЕВИЧ,

засновник дитячого руху за відродження Українського Сокільства у шкільництві України, академік Української міжнародної академії оригінальних ідей, член Національної спілки журналістів України та Української асоціації письменників, “Будівничий України” (володар медалі ВУТ “Просвіта”).

©Роман Расевич,

02.02.2022 року

УКРАЇНСЬКЕ СОКІЛЬСТВО ПОТРЕБУЄ ПІДТРИМКИ

Замість балачок про дітей та молодь, організовуймо якісне їх життя на територіях громад, де вони проживають: творімо Українське Сокільство. То добра освітня практика, яка годиться для теперішніх громад. Наші засяги на всеукраїнський масштаб його творення має під собою цілком реальний грунт, попри той скептицизм, котрий заволодів нами: маємо в себе повірити. Не на київських асфальтах творене, а на монастириських маргінесах, ще й у домашніх екзилах, викопували ж Українське Сокільство із рідного дому ті, що тепер запосіли у громадівські крісла, то чого від них чекати: дальше його не пускають додому. Щось неладне коїться на Монастирищині (Тернопілля) уже місяцями, хоч тристороння Сокільська Угода й підписана за нашою участю, автора цих рядків, очільника освіти краю і професора із провідної наукової інституції України – Державного Інституту сімейної та молодіжної політики ще в травні минулого року, а Українського Сокільства тут і дальше нема. Хоч постало тут тридцять років тому, 11 лютого 1992 року. За цей час багато зроблено і в державному масштабі, аби дати йому повноцінне життя. Причому за Президенства Володимира Зеленського це зроблено. Прийнято два Закони України, які легалізують його діяльність в Україні: “Про визнання пластового руху та особливості державної підтримки пластового, скаутського руху” і “Про основні засади молодіжної політики”. Здавалось би що ще треба: включаємо зелене світло і працюємо над його творенням. Та де там – і дальше гальма. Уся Тернопільщина роками працювала над його впровадженням, а Монастирищина навіть сокільською столицею стала. Уже маємо видане Сокільське Десятикнижжя: теорія і практика діяльності Українського Сокільства, котре готове прийти на допомогу громадам України. Та замість показати приклад усій Україні, повторити його діяльність на Монастирищині, тут і дальше гальма. Може би Міністерство освіти та науки України та  Мінмолодьспорту України пособили у справах, які творимо. Та й нові органи влади, утворені на основі реформи місцевого самоврядування (районного та обласного рівнів) могли б це зробити: перспективний це досвід для громад України – подібного й нема. Українське Сокільство потребує нині підтримки і воно запрацює на повну силу.

З ПОВАГОЮ, РОМАН РАСЕВИЧ,

засновник дитячого руху за відродження Українського Сокільства у шкільництві України, академік Української міжнародної академії оригінальних ідей, член Національної спілки журналістів України та Української асоціації письменників, “Будівничий України” (володар медалі ВУТ “Просвіта”).

©Роман Расевич,

06.02.2022 року