Одна історична подія, а за нею наступна – теж історична, які бодай самі згадаємо, ще й потішимось ними, бо як інакше, коли навіть скромної грамоти ніхто не вручив із нагоди першої, і від другої інакшого не чекаємо, але це уже напевно, бо їй виповнюється 30 літ лиш у травні цього року, але про це трохи нижче: потримаємо інтригу. Здається, й своє впроваджуємо, а таким ніяким видається для посадовців різних рівнів, які певно на ціле “зеро” народили за час свого вряднування, а до державних нагород дослужились. А тут все мимо, ніби діти – це щось другорядне у державі: що тут ще можна для них придумати, як усе в спадок заполучили – довершене й неперевершене, а тут ще хтось пробує й свого носа встромляти із якоїсь там монастириської периферії. А ця периферія, що на Тернопіллі, 30 літ тому, навіть на один рік більше, 20 лютого 1992 року народила Дитяче Сокільство для України, а в травні 1993 року уже провела Перший сокільський зліт. А ми кажемо перші – й мали би бути пошанованими, а вони переважно забуті: лише Богом й людьми пошановані. А хто про них скаже добре слово, як самі про себе не скажемо. Хіба професор Сергій Болтівець ще скаже, бо підготував розлогу статтю, що на цілу книжку тягне, що буде опублікована і статтею, і книжкою, яка так і називається: “Дитяче Сокільство Романа Расевича”. То чи треба ще кращого пошанівку за багаторічну працю, як цей, про котрий пишемо. Уже не кажемо, що своїх книг набралось на цю тему, що й другий десяток відкрили для їхнього підрахунку. А коли уже про Сокільське Десятикнижжя із передмовами професора Сергія Болтівця, то це взагалі наш взаємний гонор, якому світить прекрасне майбутнє не лише в Україні, але й Європі: Дитяче Сокільство уже туди добралось – Рада Європи публікує наш досвід англійською для країн Європи. Вже й новому Міністрові освіти та науки України Оксену Васильовичу Лісовому про себе заявили, що лише дозвіллєво-понадшкільна концепція реформування освітньої галузі й дасть їй поступ. А ще маємо 27 квітня 2023 року Всеукраїнський круглий стіл з питань волонтерства в Україні, що проводить УДУ імені Михайла Драгоманова за участю МОН України та Мінмолодьспорту України, де на широкому екрані й будемо розповідати Україні про дитяче сокільське волонтерство, яким так багата моя рідна Монастирищина. Оце і є справжня легалізація Дитячого Сокільства, а не лиш паперова. Хоч процес державної легалізації Дитяче Сокільство теж пройшло: зі двома громадами України – Монастириською та Пустомитівською, укладені Сокільські Угоди за участю Мінмолодьспорту України, а тепер уже – й МОН України: про це ми вже не раз писали. Не лише повноцінно живе Дитяче Сокільство в Україні, але й заполонює її освітній простір, бо це технологія, за якою майбутнє. А коли уже про пошанівок, то і його маємо: нам його цілком достатньо. Головне, щоб діти його мали і шанували.
З ПОВАГОЮ, РОМАН РАСЕВИЧ, ЗАСНОВНИК ДИТЯЧОГО СОКІЛЬСТВА В УКРАЇНІ, АКАДЕМІК УМАОІ.
18.04.2023 РОКУ.