Цікава річ відбувається на освітньому полі України: окрім жестикуляції педагогічними термінами – ніхто з існуючих структур згори й до долини не записав собі впровадження нового на зразок освітніх технологій, які би працювали на школу, вчителя, учня. Все звелось до трансляції знань і різного роду повчань, які увібрані у нові упаковки на зразок новітніх вебінарів, ніби слово семінари-наради уже так давно застаріло. То й нема що дивуватись, що те нове на освітнє поле й не приходить. А навіть найменші кроки в цьому плані відчувають спротив – лиш би все залишалось як було. Спробуємо й себе побачити із Дитячим Сокільством на цьому фоні, може у дещо інакшому ракурсі, як раніше. Та й нам безконечно транслювати повідомлення, що без Дитячого Сокільства уже не обійтись, часто буває марною справою, бо ті, що мають право вето, ним справно користуються, а обов”язковості щодо впровадження нікому не записано, тому так і йде. А щодо педагогічного патріотизму, чи попросту людського встиду на цьому фоні, бо для монастириських реалій це слово дуже пасує, то вони його давно втратили, як та кобила із відомого українського афоризму. Ми вже не кажемо про державний патріотизм, чи навіть український, який мав би приводити Українське Дитяче Сокільство на освітнє поле держави. Не будемо згадувати уже відомих кадетів, бо вони сюди ніколи не прийдуть. Але й іншого нічого не приходить – все стоїть в очікуванні дива, що сюди прийде. Та й надія на поодиноких пластунів невелика, бо що таке громадське виховання, коли йдеться про державництво, яке маємо плекати у наших школах. Та не прийде це державництво в школи, як самі його не приведемо. То й очікувати не варто, а таки приводити, і не лише під егідою Сокільських Угод, підписаних за участю Державного інституту сімейної та молодіжної політики України (ДІСМПУ), які підписані у Монастириській та Пустомитівській освіті, приводити Українське Дитяче Сокільство в школи та понадшкілля: повсюдно це треба робити – у школах та громадах України це треба робити: маємо братись за цю справу, а ми допоможемо її втілити. Зрештою, для початку надішлемо наше Сокільське Десятикнижжя, у якому про все це і йдеться. Принагідно скажемо, що це перша наша публікація, яка ввійде уже до нової серії книг: “Наш шлях-державницький”.
З ПОВАГОЮ, РОМАН РАСЕВИЧ,
автор педагогічної технології “Дитяче Сокільство”, дійсний член Української міжнародної академії оригінальних ідей (УМАОІ), лауреат Міжнародної премії “Культурна дипломатія”, володар Всесвітнього Ордену “Культурна дипломатія”, член Національної спілки журналістів України та Української асоціації письменників. “Будівничий України” (медаль ВУТ “Просвіта”).
16 лютого 2023 року.