Технологія, що вже крокує Україною

Хто переходить на сторону Дитячого Сокільства – одночасно стає прихильником понадшкільного виховання і педагогіки стосунків. І це навіть не ніяке відступництво. Ми як виховували дітей сучасним словесним вихованням, так і дальше будемо виховувати. Як виконували ц/у щодо організації гри “Сокіл” (Джура), так і будуть виконувати, хоч вона є повною профанацією української шкільної системи виховання, бо там системою і не пахне: як її не ший чи перешивай. Інша справа, що треба змінювати усю систему виховання шкільної молоді і переходити на понадшкільну. Грішно й згадувати, що все те, що було поза школою, ставало задвірками – позашкільним вихованням. А задвірки, є задвірки – до них така й увага. То й дивуватись, що цього позашкільного виховання ніколи й не було – зовсім не варто. Згадують ще радянські часи, коли при кожній домоуправі щось та організовувалось для дітей. Але ж вони канули – постали громадівські, то й систему виховання треба змінювати. А вона як була завмерлою, перенесеною ще з тих часів, так і залишилась. А ми хочемо від неї віддачі в той же час, коли її не існує. Тому, а таки понадшкілля. А тому, таки понадшкільне виховання, бо тут розвиваються усі події, і учень стає їх безпосереднім учасником. Не перестаємо при цьому повторювати, що провідником ідеї понадшкілля є відомий  український учений, професор Сергій Болтівець, що написав усі передмови до нашого Сокільського П”ятикнижжя. То й не такі ми вже одинаки у цих процесах – нас уже чисельна кількість в Україні, котрі стали на цю стезю. Та й втікати від нього, позашкілля, не варто, а навпаки “приручати” це середовище, аби воно ставало нашим. Зрештою, а хіба в тому така й велика новина, про неї уже роками мовимо – організовуймо за місцем мешкання дітей різновікові сокільські гурти. А це вже повністю в унісон із тільки що прийнятим новим Законом України “Про основні засади молодіжної політики”, котрий значиться під номером: 3718. Але не безмежно великі гурти, і не надто малі. Великі почнуть колотись на частинки від того, що появиться кілька лідерів, що претендуватимуть на першість у гурті. А надто малі будуть самозамикатись, що й користі від них майже не буде. Тому оптимальна кількість у них: 7-15 дітей – і то якраз. Уже нами співано-переспівано, що на чолі гурту – старшокласник, а не учитель, А дальше, і система стосунків, про котру так виразно мовимо. А дальше – і дії, реальні дії, у котрих ці стосунки й будуть вигранюватись. І це навіть не ніяке відступництво, а найпередовіша педагогічна технологія. Дитяче Сокільство, що вже крокує Україною.

З ПОВАГОЮ, РОМАН РАСЕВИЧ,

автор педагогічної технологіїї “Сокільство”, академік УМАОІ.

©Роман Расевич,

17.06.2021 року

СТАРАЄМОСЬ ВІДПОВІСТИ ЗАВЧАСНО

Зрештою, зайти на освітній ринок України тепер не так вже й складно. Маємо Державний Закон №3718, “Про основні засади молодіжної політики”, як для нас, що ніякі “страшилки” уже не страшні. Ніхто й нікого тепер не звинуватить: можна це було робити, а чи ні.  Монополія освіти на виховання дітей та молоді тепер уже підірвана. Головне, щоб технологія, що пропонується дітям, працювала на їхню користь. Та ми перестрахувались і в тому разі, коли хтось захоче чигати на нас та наших послідовників – уклали Угоди на співпрацю під егідою Державної Установи “Державний Інститут сімейної та молодіжної політики України” Мінмолодьспорту України, котрий, із набранням чинності закону №3718, лише посилить свій вплив на освітні процеси в Україні. Ми розвиваємо нашу думку через призму діяльності освітньої технології: “Дитяче Сокільство”, котра працює для дітей в принципі, а не для голої назви. Бо і тут варто перестрахуватись, аби висловитись на цю тему. Багатьох відлякує й назва: “Сокільство”, хоч вона в своїй основі нічого злого й не несе. А в принципі, тому, що в принципі, бо не голим символізмом послуговуємось: нині на нині, організовуючи роботу Дитячого Сокільства, як безперервну річну дію самих дітей під орудою своїх таки старших колег:  дітей – старшокласників, що позбавляє їх вчительського тяжіння, а зобов”язує їх хіба до ще більшої самостійності та відповідальності. Зважаючи на уже вище висловлене, на теж таки: “в принципі”, нашу освітню технологію сповна можна адаптувати у різних регіонах України. Правда, у двох лише ракурсах: сокільському та козацькому, бо інакших в нас і не може бути: лише козацько-сокільське виховання дітей та молоді у структурі школи. Та обережність, або приглядання до того, що ми пишемо та кажемо, сповна рокладає акценти і в цьому плані. Тому наш рідний Канів, що створив прекрасну групу: “ЦЕНТР РОВИТКУ ДИТИНСТВА: Соколина Мрія. Канівщина із любов”ю до дітей!”, із його таки козацькою традицією, сповна може скористатись нашою технологією, аби адаптувати її в себе. А Монастириська та Пустомити, наприклад, обрали для себе Дитяче Сокільство, ми підписали відповідні Угоди з ними, що відповідає як уподобанням дітей, так і традиціям краю. Головний принцип діяльності нашої технології полягає в тому, наскільки нам вдається залучити дітей та молодь, аби вони могли скористатись нею. Головне, що відбувається така дія під орудою (даруйте за повтор), не хочеться вживати слово: “керівництво”, аби не повторитись у комсомолі-піонерії. Наші перестороги в цьому плані теж мають під собою реальний грунт, адже як не крути, а всяке виховання, котре дотепер здійснювалось, перекладало усю вину  (похвали на адресу школи рідко можна було чекати), на школу. А тут якраз маємо шанс уникнути цієї вади. Бо створені за місцем проживання сокільські гурти, а це уже ті молодіжні простори, що тепер закладаються у громадах, такої відповідальності учителя й не передбачають. Для цього є батьки, сусіди, депутати, староста села. підприємці тощо. І само собою – учителі. А чом би їм усім разом й не відповісти за дії дітей, котрі і без нашого гуртування – гуртуються. Інша справа, які ці групи, до котрих гуртуються діти, який характер вони носять: соціальний, а чи асоціальний – а це багато значить. Така деталізація, котру здійснюємо у наших денниках завбільшки в долоню. інакші – ніхто й не буде читати, завжди потрібна, адже створюючи нове, ми натрапляємо на чимало запитань, які потребують відповідей. І ми на них стараємось відповісти завчасно.

З ПОВАГОЮ, РОМАН РАСЕВИЧ,

автор педагогічної технологіїї “Сокільство”, академік УМАОІ.

©Роман Расевич,

17.06.2021 року

АБИ ВИСТОЯТИ І ПЕРЕМОГТИ

Із технологією ми ведемо себе, як з технологією, а не як із громадською організацією, до котрої нас схиляв наш друг Олександр Стефанович. З ним ми сиділи поряд у Верховній Раді України, де розглядалось молодіжне питання. І не марно сиділи. Починаючи із 2020 року, у Верховній Раді серйозно почали працювати над новим Законом, котрий тепер уже прийнятий: “Про основні засади молодіжної політики” (№3718). Не перечимо, що громадські організації мають чималий вплив на молодіжну політику в Україні, але не єдину, на котру вони претендували. Правда, не тільки наші думки при цьому придались, а таки придались вони, як і обіцяв нам Дмитро Разумков, Голова Верховної Ради України. Усе почалось із руйнування стереотипу, котрий народжувався і претендував на першість – бути єдиними і непомильними: скаути тут серйозно завадили. Але й ми набули від цього Президентського Указу: ствердились як та ж таки скаутська структура, котра поряд із Пластом, Січами, Лугом, Просвітою, Союзом Українок творили  Україну наприкінці ХІХ, на початках ХХ століття. Сокіл у цих процесах займав своє вагоме місце. Це спортивно-руханкове Товариство вагомо заявило про себе на Площі Сокола-Батька на початках свого становлення, але й не менш вагомо – уже в часи Української Незалежності. Бо уже у травні 1993 року, 19-20 числа, у Монастириськах, що на Тернопіллі, відбувся Перший Сокільський Здвиг (Зліт) відродженого товариства “Сокіл”. Як і тепер з нами поряд став Професор Сергій Болтівець, так і тоді, – Професор Мирослав Стельмахович, котрий був на тодішньому Зльоті. Ми завжди йшли із наукою. Наша книжка “Молодіжне товариство “Сокіл”, що стала настільною для педагогів Тернопілля, допомагала творити товариство “Сокіл” у його школах. У багатьох із них й понині тут можна її знайти – зачитаною і потертою. Вона працювала, як і технологія, котра прийшла на зміну старій системі виховання. Але ворогам був не до вподоби такий хід Сокільства. Вони його нищили, як могли. Про це нами чимало написано, що до нього ще можна буде повертатись – і то не раз. Всуперед здоровому глузду нищили, бо ніби й домочадці, що тут народились – навіть не тамбовські та рязанські це робили, а свої доморощені. І лише із приходом на Монастирищину нової влади – громадівської, вдалось повернути усе на своє місце. Саме державного регулювання цих процесів й вимагали ми на кожному кроці, бо підминати під себе виховання молоді – аж ніяк було не гоже. Ми були і залишаємось козацько-сокільською державою, і для такої мети й працює наша педагогічна технологія: Дитяче Сокільство. Ми навіть не помилились у цих процесах, а вирівнювали, як могли, аби вистояти і перемогти.

З ПОВАГОЮ, РОМАН РАСЕВИЧ,

автор педагогічної технологіїї “Сокільство”, академік УМАОІ.

©Роман Расевич,

18.06.2021 року

ШЛЯХ ДИТЯЧОГО СОКІЛЬСТВА ЛИШЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ

Переднє слово автора до “Сокільської повісті. Книга третя”

Так собі думаємо, що наша п”ятнадцята книжка: “Сокільська повість. Книга третя”, невдовзі побачить світ. Необхідність її видання стає більш, ніж очевидною. Та й потрібність її уже назріла. А чи етап це, чи Божий підказ, то вже час розставить акценти. Як і обіцяли, вона буде правдивою, як і попередні наші, що вийшли друком, бо нас не буде, а книжка залишиться. То й правда про Дитяче Сокільство, має залишатись правдою. Чи так уже склалось, чи до того ми мусили прийти, але тут буде арена подій теперішніх, до котрих ми мали прийти, бо так розвивається час. Фактично, наша п”ятнадцята, й стане тим переломом, котрого й треба було чекати: наступає творчий період творення Дитячого Сокільства у масштабах усієї держави. А  початок мусів колись настати – і він настав: Монастириська та Пустомитівська громади приступили до його творення. Яким шляхом ми підемо, то лише Господь Бог знає – народжується нове, котрого ще не було. Нами закладені підвалини його творення, котрі перевірені нашою чвертьстолітньою практикою. Різновіковий сокільський рух в особі Дитячого Сокільства все впевненіше проступає на видноколі. Потреба освоєння освітнього простору, до котрого ще ніхто не приторкався, стає більш, ніж очевидною. І ця потреба дістала уже своє вираження у новому Законі України: “Про основні засади молодіжної політики”, котрий значиться у Державному реєстрі Законів під номером 3718. Переконані, що це тільки початок таким законам, до котрого й ми доклались. То й бідкатись не маємо чого: державну підтримку Дитяче Сокільство уже має. А як ми йшли до цого – у нашій книжці. Будуть тут і наші Угоди на співпрацю із громадами, котрі стали на цю стезю – будуть і дійові особи та виконавці. Не тому, що злість нас збирає, ми уже давно перемогли, а тому, що шлях наш був встелений скоріше терням, а ніж трояндами, то й заводимо до книжки невеличку часточку того “терня”, аби й про це люди знали. Одним словом, такий етап не лише визрів, але й дозрів, аби наша п”ятнадцята побачила світ. А наша, бо таки наша – її, як і попередні наші книжки на тему Дитячого Сокільства, творимо разом із професором Сергієм Болтівцем – і тут буде його його передмова. Сокільське ж П”ятикнижжям ми із ним уже написали. А тепер буде Шести-Семикнижжя, і так, без меж, бо шлях Дитячого Сокільства лише починається.

З повагою, РОМАН РАСЕВИЧ,

автор “Сокільської повісті. Книга третя”, академік УМАОІ

©Роман Расевич,

25.06.2021 року